Запорукою успіху до звички собаки є часте перебування мисливця з собакою в місцях, де часто лунають постріли (на стрільбищах, на відкритті полювання по перу тощо). У результаті постріл стане для пса нормальним явищем. Можна піти й іншим шляхом — виготовити набої з легкими зарядами й перші постріли робити на відстані від собаки (30-50 м), поступово зменшуючи цю відстань. При відпрацюванні цього прийому необхідно бути терплячим і послідовним. Цикл навчання, як радить словацький кінолог і мисливець Рудольф Красула, необхідно розділити на шість етапів:

У полі дресирувальник чіпляє собаці довгий поводок і одягає парфорс. Клацає затвором рушниці й свистком подає команду «Даун!». Після того, як собака ляже, він командує «До ноги!» і пестить собаку. Такі вправи повторюють 3-6 разів, а через деякий час до 10 разів на день.

Усе як в п. 1, але замість парфорса чіпляється тренувальний поводок і собаку пускають у пошук. Коли він відбіжить на 15-20 м, свистком віддають команду «Даун!». Після того, як він ляже, мисливець стріляє. Потім необхідно взяти рушницю на плече, повільно підійти до собаки й після команди «До ноги!» дати собаці ласощі.

Узявши з собою помічника, дресирувальник з собакою на довгому повідку йде в поле. Помічник на відстані 30-35 м робить постріл, після чого подається команда «Даун!». Лише після того, як пес ляже, потрібно нагородити його ласощами.

Усе як у попередніх пунктах, але помічник із дресирувальником міняються місцями.

Почергово повторюються 3 і 4 вправи, але вже в угіддях із дичиною. Стріляють у зайця. Відстань збільшують при повторенні вправи.

Відпрацювання всіх попередніх вправ проводиться без повідка, за винятком 4-ої вправи, коли пристібається поводок.

Якщо собака при клацанні затвором (або курками) не лягає, необхідно повернутися до відпрацювання команди «Даун!».Одна з помилок дресирувальників — стрільба близько від собаки. У цьому випадку собака може довго боятися пострілу.Навчання собаки при подачі голосу при знаходженні відстріляної дичини чи підранка є одним із важливих моментів підготовки собаки до полювання. Собаку рано починають навчати подачі голосу при команді. Робиться це під час гри, коли щеня починає гавкати на різні подразники. Пов'язати це потрібно з командою «Голос!». Дуже добре користуватися моментом, й після подачі голосу щеням давати йому ласощі. Але потрібно зберігати почуття міри. Як тільки в щеняти пропаде бажання гавкати, необхідно припинити заняття. Навчання подачі голосу необхідно проводити щоденно, хоча б по хвилині в день.Пес, знайшовши відстріляну дичину, повинен подавати голос до приходу мисливця. Для навчання цьому прийому треба мати шкуру кози, або кабана, собачу миску для їжі та кров. Знадобляться і послуги помічника, також потрібно приготувати скрадок для спостереження. Собака повинен уже знати команду «Голос!».

У призначений для годівлі час дресирувальник тримає миску з їжею та віддає команду «Голос!». Собака безуспішно намагається дістати миску, й голосно гавкає при цьому. Дресирувальник піднімає долоню вгору й нагороджує собаку їжею.

Навчання проводиться як і в п. 1, але дресирувальник так кладе біля своїх ніг шкуру, щоб пес був за нею й звідти гавкав на миску з їжею. Таким чином буде замінено предмет подразнення, тобто замість миски — шкура.

Усе як в п. 1, але дресирування відбувається на лісовій галявині, у саду тощо. Перш ніж допустити собаку до миски, той повинен хоч трохи залишатися на місці й подавати голос хоча б хвилину.

Усе так же, але відбувається триваліший час, а за хорошу подачу голосу на шкуру кладуть ласощі.

Собака вже без миски для їжі по команді «Голос!» повинен хоча б хвилину подавати голос. При цьому його хвалять і дають ласощі. Поступово тривалість подачі голосу збільшують. Збільшують також і відстань між собакою і шкурою. Із збільшенням відстані пес уже не бачить шкуру, тому мусить іти по сліду ведучого до шкури. Помічник ховається проти вітру, але так, щоб можна було спостерігати за собакою і при потребі втрутитися в його поведінку біля шкури. -

Дресирування починається за 200 м від шкури по скропленому кров'ю сліду. Перші 100 м собаку ведуть на повідку й лише потім відстібають і пускають пса на слід.

Собаку пускають на слід в місці поранення звіра й спостерігають за ним. При необхідності виправляють його поведінку.

Урок проводиться в мисливських угіддях, але якщо тільки є можливість знайти підранка. Спочатку собаку ведуть по кров'яному сліду на повідку. У тому місці, де пес вже може бачити підранка, його пускають із повідка, щоб він сам дійшов до нього й звідти подавав голос. Після 10-15 хв. подачі голосу пса ще здалеку хвалять, підходять і дають ласощі.

Мисливський собака повинен знайти пернату або дрібну хутрову дичину по сліду-потаску, взяти її, принести й подати дресирувальнику. Для навчання цьому необхідно мати довгий тренувальний поводок, парфорс, відстріляну дичину, рюкзак і посудину з кров'ю, а також помічника. Порядок навчання такий:1. Помічник намічає на лузі початок потаска, перевернувши на одному місці дичину. Залишає на цьому місці пучок шерсті (пір'їну) й помічає це місце кілочком. На відстані 2 м помічник тягне за собою дичину (за вітром). Перший потаск роблять на відстані 30-40 кроків, поступово збільшуючи відстань до 300 м і ускладнюючи відхилення від прямої лінії, спочатку не сильно, а згодом майже під прямим кутом. Необхідно, щоб пес не бачив помічника, який робить потаск. Після сигналу помічника по закінченню потаска дресирувальник іде до його початку. На відстані 2-3 м від початку вкладають собаку й чіпляють йому довгий тренувальний поводок, протягуючи його між передніми ногами (на той випадок, коли він перейде до зорового пошуку, що потрібно припинити, нагнувши його голову до землі). За командою «Загубив!», «Апорт!» показують псу місце початку потаска. Якщо собака правильно взяв слід, потрібно дати йому можливість вільно працювати на повідку, повільно йдучи за собакою. Після досягнення дичини, командують «Апорт!». Дресирувальник робить вигляд, що хоче повернутися. Якщо собака хапає дичину й прямує з нею, дресирувальник бігом повертається на вихідне місце, де саджає собаку й забирає в нього дичину, обов'язково нагороджуючи собаку.Наступний етап собака працює без тренувального повідка, а потім домагаються, щоб він працював без тренувальника и повертався зі здобиччю.Собаку, який йде по сліду нижнім чуттям, дресирувальник хвалить. Якщо ж він піднімає голову і намагається відшукати предмет чи дичину за допомогою зору, необхідно такого собаку притягувати повідком до землі. Можна також відкласти тренування на вечір, коли орієнтування зором ускладнюється.

ПОДАЧА ДИЧИНИ З ВОДИ

Зазвичай молодий пес залюбки йде у воду й приносить звідти палку, а згодом і качку. Проте існують і винятки, коли необхідно прикласти масу зусиль, щоб навчити подачі з води.Дресирувальник разом із собакою підходить до пологого берега й закидає у воду чучело качки (або битого птаха) на таку відстань, щоб пес змушений був плисти за нею 3-5 м. Дресирувальник знімає з собаки нашийник І віддає команду «Апорт!», показуючи напрям, у якому була кинута качка. Собаку, який ухопив чучело, необхідно похвалити й підзивати до себе, трохи відійшовши від берега. Після цього необхідно посадити собаку, через 5-Ю с віддати команду «Дай!» і забрати чучело. Лише віддавши качку, пес може струсити із себе воду.Помилки припускаються ті мисливці, які в процесі дресирування кидають у воду просту палку. Такий собака замість підранка може виловлювати з води різне сміття, яке плаває у воді. Неприпустимо також тренувати пса лише на чистій воді без рогозу, очерету. У подальшому собака може працювати лише зором. При морозі собаці дозволяють працювати у воді лише у виняткових випадках, після чого його необхідно добре витерти та дати можливість побігати, щоб зігрітися. Також необхідно звернути увагу на його вуха. Вони повинні бути сухі, з них потрібно видалити вологу, щоб собака не отримав запалення вуха.