По полтавських пагорбах - Форум
Четверг
23.03.2017
13:17
Форма входа
Поиск
Погода

Наш опрос
нужен ли такой сайт
Всего ответов: 159
Мини-чат
Друзья сайта
  • Все для велосипеда
  • Охотничьи собаки Вятки
  • Статистика

    Первый Украинский сайт о гончих

    [ Новые сообщения · Участники · Правила форума · Поиск · RSS ]
    Страница 1 из 11
    Модератор форума: Vladimir72, Рома2323 
    Форум » На охоте » Отчеты с охот » По полтавських пагорбах
    По полтавських пагорбах
    SlavamazДата: Вторник, 22.11.2011, 22:12 | Сообщение # 1
    Сержант
    Группа: Проверенные
    Сообщений: 33
    Репутация: 1
    Статус: Offline
    Перевіряючи складені в дорожню сумку речі, зловив себе на думці, що мов вчора їхав поїздом на полтавщину, слухав гін собак і добув свого першого в житті лиса. Як швидко біжить час. Пройшов рік і мені знову випаде нагода побувати на цьому чаруючому полюванні. Враз набігли спогади, та знайомий клаксон автомобіля повернув мене у теперішній час. Пора вирушати. Загрузили речі в багажник і поїхали забирати Владіка.
    На полтавську землю їхали в чотирьох. До нас з Електриком долучився Шунт з братом. Вирушили десь біля 19.00. Заїхавши в центр України, не могли натішитися з моря кукурудзяних полів і родючого ґрунту. За балачками на тему ведення мисливського господарства у нас в колективі та й в країні в цілому, час поволі спливав. Дорога була не близька, та зрештою, подолавши 1100 км, наша „Волга” заїхала в Гадяч.
    Там на нас вже чекав Федір. Міцні рукостискання та дружні обійми, цього ніщо не замінить. Отримуємо перші „трофеї”. В честь приїзду гостей, Федя приготував маленький сюрприз. На згадку про це полювання, ми отримали гарні іменні брелочки.







    Особисто мені було дуже приємно, та й хлопцям напевно теж.

    Заїхали в УТМР, оформили всі необхідні документи, і вже зі спокійною душею поїхали в рідне село Феді - Березова Лука. Там на нас чекав накритий стіл і смачна вечеря. Не обійшлося і без дичини, все як годиться. Втомлені дорогою і на ситий шлунок всі подалися до дому Миколи (брата Феді). Хата буквально випромінює якусь позитивну ауру, адже тут практично все зроблено турботливими руками її власника. І що найбільш тішить душу мисливця, майже всі використані матеріали – природного походження. Спалося напрочуд добре.
    Вранці я прокинувся ще до дзвінка будильника. Від грубки до сих пір віяло теплом. Було зовсім темно, та треба було вставати. За якихось 5 хв. пробринчав телефон. Рота підйом! Вранішня гігієна, „роздуми про вічне”, підготовка спорядження і от ми вже в повній амуніції готові до виходу. На кухні батьків чекав сніданок. Зварили „зілля” (як там назвали нашу каву), швиденько перекусили і взявши собак на повідки, ми вийшли в угіддя. Погода трохи портилася. Важкі сірі хмари затягли небо і висіли низько-низько. Здавалося, що ця небесна стеля зараз не витримає і рухне на землю. Холодний вітер залазив за комір. Час від часу сипала дрібна крупа. Мороз був не сильний, щось біля -2, та сирість робила свою справу.
    Вийшли на перше болото, яке Федя обізвав болотом „Славиного позора”. Саме на цьому болоті минулого року мене підвів будильник в телефоні. Будучи вже „битим” я заздалегідь вимкнув будильника і встановив телефон у беззвучний режим. Микола залишився заводити собак, а ми пішли на номера. Впритул до болота з одного боку прилягає густа хащина. Я став всередині цієї хащини, недалеко від нори. Хлопці пішли далі. Не встиг протрубити ріг, як позаду себе я почув таку бажану пісню гончаків. Одразу обидві собаки стали на слід і заливисто гавкаючи посунули у мій бік. Адреналін зашкалив, руки почали легенько тремтіти, мов в перший раз, а очі пробували бодай щось розгледіти в гущавині. Гін впевнено наближався, ось щось майнуло серед гілляк, та придивившись я зрозумів, що то одна із собак. Пси пройшли біля мене в семи метрах і погнали очеретом. Не встиг. Видно лисицю ми підшуміли ще до того, як я став на номер. Я присів навколішки і всією душею втягував у себе приємні емоції. Гін тривав практично без перемовчок (не впевнений чи правильно передав термінологію гончатників) то наближаючись у мій бік, то віддаляючись знову. В один момент лис крутив десь зовсім близько, в якихось п”ятидесяти метрах від мене, та підстроюватися я не став, бо не знав де точно стоять хлопці. Не хотів і їм заважати та й ТБ ще ніхто не відміняв. І тут пролунало два постріли, я аж здригнувся від несподіванки. Напрягши вуха пробував вловити бажаний оклик „Готов!”, та його не було. Тим часом гін затухав. Лиси добряче накрутили тропами в очеретах і собаки дедалі частіше сколювалися. Та от вухо вловило якийсь ледь чутний шурхіт і в той же момент я побачив крізь густі сплетіння гілок лиса. Він став за товстою вербою, слухаючи де собаки, і через зарості мені було видно лише хвіст. Я повільно підняв рушницю. За якихось 10м від лиса був чистий „острівок” і саме там я сподівався перехоплювати руду. Ось хвіст зник за стовбуром, лис рушив, та на острівок звір не вийшов. Тримаючись непомітною для мого ока, лисиця щезла в очереті...
    Знову затрубив ріг, скликаючи собак і даючи знати мисливцям, що можна сходити з номерів. Всі зійшлися на чистішому місці, бурхливо обговорюючи загінку. Як виявилось, лиса було чимало. Одна чи дві виходили на Петра (нашого Shunt”а). Перша вийшла метрів на п’ять, та чи то за браком досвіду, чи то з етичних міркувань, Петро так і не вистрілив. За одною стріляв Владік (Електрик), та відстань була великоватою і лисиця пішла неушкодженою. Одну профукали Федя з Олександром, братом Шунта (далі по тексту я його буду іменувати просто Шуріком, мені так звичніше, та й плутанини не буде, бо на полюванні присутній ще один Саша, брат Феді). Шурік був без рушниці, в якості шофера, а на полюванні завжди знаходився з кимось на номері. Так от, коли на номер Феді і Шуріка вийшла лисиця, Шурік, із-за надлишку емоцій, виказав свою присутність різким рухом, чим врятував рудій життя. Тут я хочу зробити оговорку, що можливо хлопці щось доповнять або поправлять. Бо всього, що відбувалось, я не бачив, а пишу лише опираючись на розмови. Цілком може бути, що щось наплутав чи забув.
    Владік вирішив попрактикуватися у трубінні зі спражнього рога гончатника



    ...та спробувавши, зрозумів що йому звичніше ось так smile



    Перевівши подих і довідавшись від Сашка, що всі лиси сидять отам biggrin



    ...вирішили перевірити болото „Славиной лисы”.
    Рушили туди



    Собак заводити лишився Федя. Я звісно почимчикував на свій номер, де минулого року добув лиса. Владік став в ста метрах лівіше, інші пішли в обхід болота, щоб стати з протилежного боку. Тільки-но ми рушили у напрямку номерів. Як почули міцне слівце Феді в догонку собаки. Ельба висмикнулася з нашийника і зайшла в болото передчасно. Ми поспішили вперед, та собака вже подала голос. Як результат, два лиси пішли неушкодженими. Та ось підключився і Ридай, який погнав ще одну руду. З боку чи то Владіка, чи то Миколи, знову прогриміло два постріли, та знову собака погнав лиса далі. Та тут пролунав ще один постріл і через деякий час все стихло. Зліва вловлюю голоси товаришів. Всі сходяться на дорозі. Виходжу і я. До нас чимчикує Сашко з трофеєм на плечі.



    Вже веселіше. Вітання „З полем!”, коротенька фотосесія.



    Оскільки час дозволяв, вирішили накрити ще одне болото. По дорозі без напуска собак прогнали одну хащину, та звіра там не було. Й надалі було холодно і сиро. Всі, хто стояв на номерах, добряче змерзли, та й зголодніли трохи. Тому вирішили зробити привал. Собакам теж не завадив відпочинок.





    Шкоринка, як ніжно називають вдома Кору, вмостилась на руки Феді і дивилась навкруги розумними очима.



    Особисто я ще ні разу не бачив такого спокійного і врівноваженого ягдтер”єра .

    На чергове болото вийшли, коли день почав завертати в сторону вечора. З одного боку досить великого масиву очерету прилягало поле, з іншого – густа і майже непролазна хаща. Посередині болота, мов якийсь київський готель над Дніпром, височіла здоровенна боброва хатка. Сліди діяльності цього гризуна було видно довкола. Вибравши якомога чистіше місце я став біля зваленого осикового стовбура. Десь там вдалині ломився крізь гілля Микола. Над високими стовбурами час від часу з характерним „кру-кру” пролітала пара круків. Вітер хитав верхівками дерев, зривав з них останні поодинокі листочки і крутячи в останньому хороводі жбурляв на землю. Зліва озвалась собака. Спочатку якось не сміло, а далі все більш напористо і голосно погнала лиса в болото. Гін стояв довго, та лис ніяк не хотів виходити. На мій номер продерся Федір.
    - Я обійду болото і зайду від поля, - сказав він
    - Гаразд!
    Федя сховався з погляду. Я обперся на стовбур осики і пробував бодай щось розгледіти крізь щільну стіну очерету. Зліва гримнуло два постріли. То Владік вже в котре за сьогодні, розрядився по шумовій лисиці. Та дріб лиш прорубав черговий прохід через гущавину, лис зник так само блискавично як і з”явився. Собака й далі гонила у протилежному кінці болота. Я насолоджувався роботою собак, саме за цими хвилинами мене притягла душа у таку далеку дорогу, та ось око помітило якийсь рух між очеретом. Шумова лисиця вийшла з болота в тридцяти метрах зліва від мене. Та бачив я її якусь секунду. Звернувши в протилежному від мене напрямку, вона зникла в хащі, так і не дізнавшись, що в той момент на неї хтось дивився.
    День добігав кінця.
    Голодні, змерзлі та все таки довольні ми повернулись у наш „мисливський будиночок” і з приємним тремтінням у ногах прийняли горизонтальне положення.







    В печі горів живий вогонь, потріскуючи яскравими жаринками. В хаті було тепло і приємно. В таку пору темніє швидко і хоч за вікном давно стемніло, годин було ще не багато. Час коротали переглядаючи фільми про полювання та за дружніми теревенями. Оскільки верхня плита печі добряче нагрілася, вирішили напекти баники (так називається у нас печена на шпорі картопля).



    Ох і смачна вона була під запашною домашньою олією, і цибулькою....

    ...Зранку знову прокинулись затемна.
    Газди угідь запропонували пополювати у лісі, адже тільки там можна сповна насолодитися красою справжнього гону, коли кожна нотка собачої пісні відлунюється від сусідніх узлісь і перекочується через пагорби. На дворі сирість посилилась. Було щось біля нуля і над лугом відчувалась неприємна мряка. Ліс на пагорбі виднівся чорною, похмурою смугою. Було чутно запах пожухлого листя і вологої надгнившої деревини. Стоячи на узлісі я глибоко втягнув крізь ніздрі ці знайомі з дитинства пахощі. З дерев падали холодні краплини конденсату. Спустили собак і розійшовшись по лісі ми обережно просувались в глиб. І ось, не заставивши нас довго чекати, Ельба погнала. Ліс загудів від собачого гавкоту. Ми з Миколою відхилилися вліво від напрямку пересування і подалися в сторону молодої порослі, що виднілася в півсотні метрів від нас. Я вибрав більш-менш чисте місце в середині цього гущачка, а Микола подався трохи далі. Я став під високою березою. Метрів за 40 починався ізлом пагорба, що переходив у схил. Тим часом гін повернув назад і трохи згодом собака зійшла зі слуху. Синички стрибали по гілочках порослі у пошуках їжі, відволікаючи увагу. Десь там в гілляках крекнула сойка, як у відповідь їй, у височині, каркнув крук і крутнувши над лісом примостився на сусідньому від мене дереві. Жартома я повільно навів на нього стволи.
    - Бах! – „вистіливши” губами я опустив рушницю.
    Чи то здалось, чи то справді я почув голос Ельби? Так і є, знов гонить, ніби ближче...
    Крук, що досі сидів на сусідньому дереві, стривожено каркнув і здійнявся у повітря. Добре знаючи що то означає я перевів погляд зліва на право і побачив рудий бік. Лис йшов самою гранкою ізлому. Мельок, ще один мельок, бачу останнє місце де ще можу вистрілити, бо інакше звір сховається від погляду за гранкою. Все рішення проскочило за якусь долу секунди. В той час лисиця вже вийшла на намічене місце. Постріл на вскидку луною покотився по лісі. Лис спіткнувшись впав, та тут же вскочив на ноги і згорбившись зник з погляду. Підранок. На душі стало паскудно. Не люблю робити підранки, навіть якщо це і лис. Вже краще промазати. Починаю оцінювати ситуацію і розумію, що машинально потягнув перший спусковий гачок. Вистрелив №2. У верхньому стволі були два нолі. Якщо б був обраний правильний ствол, результат міг би бути іншим. Хоча, на 42 кроки (саме широкі кроки, а не метри) при влучному пострілі і двійка мала покласти лиса. За якихось десять хвилин чую ще один постріл з боку Владіка. Лис вийшов на нього, та чи цей, чи інший – невідомо, бо Владік теж не влучив.
    Підбігли собаки, покрутились трохи на місці пострілу і підхопивши слід погнали далі. Гін посунув у інший бік лісу і поступово зник. За деякий час почули рога, що трубів вдалині. Всі зійшлися на дорозі і пішли на звук. Вийшли на протилежне узлісся і знайшли збентеженого Миколу. Біля нього прив”язаною сиділа лише Ельба. Ридай гонячи пішов у бік поля і зійшов зі слуху. Що ж, вирішили чекати. Пару разів вистрілили в повітря, та собаки не було. Не витримавши паузи, Федя пішов його шукати, а ми залишилися на тому місці, де в останнє його бачив Микола. Чекати прийшлося довго, та от вухо вловило знайомий голос. Ридай досі був на гону. По телефону скоординували напрям Феді і зайчисько, якого як виявилось гонила собака, вийшов прямо на нього. Тут варто обмовитись про те, що Федір і його брати пропускають і не стріляють зайців. Цей не був вийнятком і на черговому сколі, наш Хантер.уа зняв собаку зі сліду.
    Всі повеселіли, бо встигли вже трохи розпереживатися. Розпалене багаття розігріло змерзлі руки і заспокоїло потривожену душу гончатників. Спекли сальця, перекусили. Дали відпочити собакам.





    На завершення було вирішено взяти ще один лісовий масивчик.





    Ми знову на номера, з собаками Микола і Федя. Внизу стали Шурік і Петро, вище від них Владік, далі метрів за сто я і на лівому фланзі Сашко. Десь вдалині ледь почулось „А ну добуть” і буквально за пару хвилин я помітив лиса, що йшов напереріз стрілковій лінії. Ліс в цьому масиві досить рідкий і лиса я помітив здалеку. Бачу що йде прямо на Владіка. Владіка мені видно. Лис тим часом вже зник з погляду, збігши в якусь колію. Перевожу погляд на Електрика, вже би десь тепер мав стріляти. Точно, потроху піднімає рушницю.. Два постріли майже одночасно розсікають осінню тишу. Стривожені сойки блиснули „дзеркальцями” своїх крил і зі скрежетом сховались у гущавині узлісся.
    - Влучив чи ні?! Щось не можу збагнути..
    Попереду помічаю Ридая. О, десь тепер мав би натрапити на слід.. Гав-гав, гав-гав і понеслась мила мисливському вуху собача пісня.. Пробіг пес і номер Владіка, гонячи далі. Розумію, що в товариша знов невдача. Прикро, та така наша мисливська доля. Все лягати не може, мусять бути і промахи. Тим часом Ридай перескочив рів і перебігши галявину, забіг у ліс на протилежному схилі. З мого номера його добре було чути, а з номера Шуріка і Петра навіть дещо й видно. Вони бачили, як гонний лис знову збіг галявиною у наш масив і став підніматися схилом, вийшовши на те місце, де його підняли. Та досвідченого гончатника не проведеш. Саме там руду чекав Федір, котрий і поклав остаточну крапку цьому полюванню влучним пострілом..
    З полем, друже!!



    До дому йшлося на позитиві, лиш десь з глибини душі пробував вилізти назовні ледь відчутний сум від того, що все скінчилось.





    Короткий відпочинок, збір речей, пакування машини і щирі бажання щасливої дороги і доброго зоставання...

    Дрімаючи в теплому салоні машини я раз у раз переживав приємні моменти цих днів, сотий раз подумки брав правильне випередження по раненій лисиці і ловив себе на думці, що хочу гончака.
    Бо дивлячись у ці розумні і віддані очі, вдихаючи повітря осіннього лісу і чуючи таку казкову мисливську пісню у виконанні цих надзвичайних чотирилапих помічників, неможливо не закохатися у справжнє полювання на хутрового звіра з гончими.

    Вдалих вам полів!!

     
    Igor73Дата: Среда, 23.11.2011, 08:34 | Сообщение # 2
    Генерал-майор
    Группа: Проверенные
    Сообщений: 286
    Репутация: 2
    Статус: Offline
    Отчёт супер! Слава, тебе нужно книги писать.
     
    sergey_2907820112Дата: Среда, 23.11.2011, 09:51 | Сообщение # 3
    Полковник
    Группа: Проверенные
    Сообщений: 241
    Репутация: 2
    Статус: Offline
    Прочитав отчёт мысленно побывал у гостях у Феди- отчёт супер, ребят с полем!!!
     
    vitall26Дата: Среда, 23.11.2011, 10:37 | Сообщение # 4
    Генерал-полковник
    Группа: Проверенные
    Сообщений: 983
    Репутация: 5
    Статус: Offline
    С полем ребята!!!
    Федя а чего лису сразу не раздеваешь? Таскать лишние 10кг ой как не легко.
    Тем более тепленкая раздевается куда быстрее.
     
    PashaДата: Среда, 23.11.2011, 12:23 | Сообщение # 5
    Генерал-майор
    Группа: Проверенные
    Сообщений: 272
    Репутация: 2
    Статус: Offline
    C полем, отличный отчёт.

    Quote
    Федя а чего лису сразу не раздеваешь? Таскать лишние 10кг ой как не легко.
    Тем более тепленкая раздевается куда быстрее.


    Тоже хотел спросить.
     
    hunter-uaДата: Среда, 23.11.2011, 12:46 | Сообщение # 6
    Генерал-полковник
    Группа: Администраторы
    Сообщений: 1081
    Репутация: 5
    Статус: Offline
    Quote (vitall26)
    Федя а чего лису сразу не раздеваешь? Таскать лишние 10кг ой как не легко.

    где ты на фото видел что я несу лису smile
     
    vitall26Дата: Среда, 23.11.2011, 13:27 | Сообщение # 7
    Генерал-полковник
    Группа: Проверенные
    Сообщений: 983
    Репутация: 5
    Статус: Offline
    В прошлом году тоже самое было.
    Предпоследнее фото.
    Интересно... smile
     
    hunter-uaДата: Среда, 23.11.2011, 15:50 | Сообщение # 8
    Генерал-полковник
    Группа: Администраторы
    Сообщений: 1081
    Репутация: 5
    Статус: Offline
    Quote (vitall26)
    Предпоследнее фото.

    то брат, я в то время пошел по машину, что бы подобрать остальных cool
     
    vitall26Дата: Среда, 23.11.2011, 16:00 | Сообщение # 9
    Генерал-полковник
    Группа: Проверенные
    Сообщений: 983
    Репутация: 5
    Статус: Offline
    Quote (hunter-ua)
    что бы подобрать остальных

    А шо, уже все...? smile
     
    ЮрокДата: Четверг, 24.11.2011, 10:17 | Сообщение # 10
    Лейтенант
    Группа: Проверенные
    Сообщений: 59
    Репутация: 0
    Статус: Offline
    З полем!! Всерівно що з вами полював, автору звіту респект!!!
     
    КАРАТДата: Суббота, 26.11.2011, 00:52 | Сообщение # 11
    Лейтенант
    Группа: Проверенные
    Сообщений: 61
    Репутация: 0
    Статус: Offline
    Всех участников охоты с полем!Отчет переносит в действительность-супер!!!!
     
    osttДата: Суббота, 26.11.2011, 09:48 | Сообщение # 12
    Подполковник
    Группа: Проверенные
    Сообщений: 111
    Репутация: 2
    Статус: Offline
    З полем!

     
    SlavamazДата: Суббота, 26.11.2011, 16:12 | Сообщение # 13
    Сержант
    Группа: Проверенные
    Сообщений: 33
    Репутация: 1
    Статус: Offline
    Всім дякую на доброму слові!
    А від себе особисто, хотів би ще раз подякувати Феді та його братам за теплий прийом і чудове полювання.
     
    AndreikaДата: Среда, 30.11.2011, 22:59 | Сообщение # 14
    Генерал-майор
    Группа: Проверенные
    Сообщений: 317
    Репутация: 1
    Статус: Offline
    З полем вас!
    Молодці!
     
    Форум » На охоте » Отчеты с охот » По полтавських пагорбах
    Страница 1 из 11
    Поиск: